Киньте людям кістку, і вони забудуть,
Джордж Орвел
хто забрав у них м’ясо.
Підготовка і планування
Спершу треба скликати загальні збори 12 серпня і зробити все, щоб вони не відбулися.
Далі повторно скликаємо збори 26 серпня, але темою обговорення є підвищення зарплати собі-коханому та створення резервного фонду із боргів.
Коли збори підняли питання захмарних неплатежів за використану електрику, відсутності звітності та ревізії та почали вимагати публікації інформації про ПУЕ та звітів ревізійної комісії, доречно спробувати пропхати питання внесків, своєї зарплати, кошторису на боргах, як «технічні питання». Коли не вийшло, тактика давно вироблена – влаштувати скандал і звинуватити у всьому Назара (опозицію не звинувачують, бо, як відомо, Назар розгубив всіх прихильників 😝). Єдине нововведення – тепер все оголошується кримінальним злочином та правління вирішує під протокол закликáти всі кари небесні до неслухняних.
Отже, планів на ремонт дороги немає, кошторис не містить згадок, резервний фонд порожній і його наповнення покладено на випадковий сплеск сумління боржників.
Добуваємо матеріали для ремонту
Навіщо цікавитись обʼємом робіт, цінами, доступністю? Навіщо рахувати кошториси та оцінювати доступні ресурси? Слід дочекатись таємничого «благодійника», який просто серед тижня привезе та висипле кілька вантажівок крихти!
Це тригер, який негайно активує режим марнотратника. Ми це спостерігали із воротами, шлагбаумом, насосом та іншим. Якщо щось дається «безкоштовно», подальші витрати не мають обмежень.
Тож ми негайно переходимо до дій!
Підряджаємо виконавця
Так пощастило, що небайдужі пару місяців тому привезли сюди потенційного підрядника, який побачив наочно нашу дорогу. Домовитись не вдалося, потенційний підрядник зарікався мати справу із нами.
Але ж «безкоштовна» крихта! Довелося негайно вмовляти єдиного і неповторного підрядника щось зробити.
Домовленості ми бачили – 250 грн за м2. Загальна сума невідома, якість ремонту не обговорюється – просто треба негайно щось робити.
Технологія фекало-пластики
Як домовились, так і робимо. Засипаємо «безкоштовну» крихту прямо у пилюку, скільки вистачить. Вистачило не на багато… Основні ями вздовж Тепличника залишились недоторкані.
Требі зауважити, що наш голова досить уважно вивчає все, що кажуть чи пишуть. Інша річ, що він ніколи не визнає авторства і висуває запропоновані ідеї, як свої із невеликою затримкою.
Тож неякісна укладка матеріалів, недостатня кількість та і така сама неможливість користуватись дорогою спонукали до продовження вже зовсім не «безкоштовного» ремонту.
Наш бомонд чудово знає, що я пропонував профінансувати додаткові матеріали за умови їх якісного використання, але прийняти допомогу від монстра? Нізащо!
Натомість піднапружилися і замовили закінчення дороги із усіма необхідними технологічними кроками. Ями чистили, ґрунтували смолою, навіть зʼявилася легенда про гарантію на ремонт (в чому я дуже сумніваюсь).
Єдина загадка, яку ніхто не може пояснити – це навіщо було посипати дорогу ще і пісочком? Версія про звʼязування смоли не витримує критики. Смола не зверху, а під асфальтом. Зараз чудово видно, що пісочок просто розносить вітром і ніякої смоли немає.
Що ж із грошима?
Почалося все із оплати за всі додаткові роботи з фондів товариства. Нагадаю, товариство має тільки гроші, що надходять від членських внесків і розподіляються загальними зборами (сюрприз, не правлінням) через кошторис. Нагадаю, збори не розглядали питання дороги та і кошторис не приймали.
Скільки все коштувало невідомо, повідомлення голови про вартість крихти 150 тисяч свідчить про те, що йому теж невідомо скільки щось цей цирк коштував.
Що ж дорога, ніби, покращена, будемо користуватись.
Але ні, виявилось, що одностайності на Олімпі немає. Та і рандомне використання грошей не влаштовує дуже багатьох. Я схильний вважати, що коментарі пані Мрачковської про неправомірність такого використання коштів мають рацію. Зрештою, вона аргументує не гаслами, як решта, а посиланнями на закони та інші акти.
Тож правління посиділо, подумало та оголосило «добровільний» збір на поповнення резервного фонду.
Таке рішення викликає багато питань, але головне – воно не знімає ризиків озвучених пані Мрачковською. Якби добровільні внески збирались на ремонт та підтримку дороги, я б погодився. Так, дорога не наша, але ми добровільно її ремонтуємо. А от підстав витрачати гроші резервного фонду на обʼєкт за межами товариства як не було, так і не зʼявилося.
Що ж далі? Далі стає огидно. «Добровільні» внески стають предметом контролю та приниження. Штучно формується атмосфера, коли не переказати кошти «соромно». Чекаю, коли «слухняні» почнуть отримувати спеціальні бейджики і гордо носитимуть їх на брудній сорочці.
Що ще? Хіба можуть 50-70 людей зібрати кошти та поповнити резервний фонд, коли його початковий статус мінус 200 тисяч і ще 100-200-300 тисяч витрат на дорогу? Правда?
Нагадаю, що на тлі цієї вакханалії на другій лінії прорвало водогін і ремонт цього водогону і є метою створення резервного фонду. Ви думаєте хтось взявся ремонтувати? Дзуськи! Не для того мамця квіточку ростила!
Що буде далі?
Внески у «резервний фонд» будуть використовувати безконтрольно і безглуздо. Ми це вже проходили: згадайте дикий вереск, що без ПУЕ ми не виживемо. Всі кинулись робити внески, але досі нічого не зроблено, ми вижили, а гроші потроху списують на «проєкт».
Те саме буде і тут. Ажіотаж, вереск, звинувачення, плюсики «слухняним» і потім гроші тихенько зникнуть.
Я не проти гуртом відремонтувати дорогу, але давайте називати речі своїми іменами, контролювати якість і доцільність і припинимо покладатися на емоції, замість здорового глузду. Тоді нам вистачить і на «лежачих поліцейських» і на дзеркало на повороті і на розмітку (мабуть, розмітку робити не обовʼязково 😜).
СТ "Академік" 