Таємниці Мадридського двору

Пропоную вам трохи конспірології, або, як зараз прийнято казати, «аналітики» (диванної).

Давайте кожен уявить себе головою нашого СТ, або просто найманим працівником, який планує довго і продуктивно працювати на благо общини.

Уявили?

І от, ви збираєте нудні і формальні збори для виголошення звіту про свої досягнення та результатів ревізії, де завжди все добре. Як прописано, публікуєте порядок денний за десять днів і чекаєте на подію.

Що ж могло трапитись, що за три дні до події раптом все перевернулось і вже стало потрібно негайно підвищити всі внески вдвічі, зарплату втричі і ще зібрати абсолютно дику суму на ремонт дороги методом фекалопластики (який вже був відкинутий правлінням, як неадекватний)?

Всі памʼятають, що ми уявляємо себе на місці Долгова?

Я допускаю, що наш голова вже давно зрозумів, що вліз по самі вуха у лайно. 

Спершу він був дуже натхненний, обіцяв всім «золоті гори» і побудувати Нью-Васюки. Для себе він вважав, що нарешті стане поважною і шанованою людиною, вилізе із фінансової ями. Серед найближчого оточення ділився своїми мріями про те, що посада голови СТ це «золоте дно», тут шалені потоки грошей і досить їх «осідлати» та «освоїти» і коштів вистачить на всіх. Про це свідчить лемент про «крадіжки Сороковського», що лунав із кожної щілини ще чотири-пʼять років тому та ще багато чого іншого.

Реальність трохи витверезила. Грошей виявилось не так багато, та і чомусь потрібно було щось робити, тобто «виймати» гроші із омріяного грошового потоку. Ще і повагу, як виявилось, потрібно заслужити! Тут рішення знайшли швидко – наймати тільки «своїх», а «свої» чудово розуміють, що потрібно ділитись із «начальством».

Але грошей все одно катастрофічно мало!

Якщо памʼятаєте, рік чи більше щотижня відбувались засіданні правління. Що там обговорювали невідомо (насправді відомо), але принцип простий. Як пірнути з головою у мілку річку, практично струмок? Зробити загату, побудувати дамбу. Потік збереться, накопичиться і можна буде пірнути. 

Отже, раптом цей затягнутий мозковий штурм народив ПУЕ. Ідея проста, зібрати багато грошей, щоб було що «освоювати», а з енергосистемою вже як вийде. 

Повернемось до порядку денного недавніх зборів. На сьогодні членські внески вимушено використовують, щоб покрити крадіжки електроенергії (які вже досягли катастрофічних масштабів). Ледве вистачає на «получку». А навколо багато голодних ротів, яким потрібно постійно щось підкидати.

Та ще і багаторічні пошуки роботи нарешті дали результат. Долгова взяли на роботу і, мабуть, платять зарплату. Займатись боржниками, контролем платежів чи ще чимось просто немає часу.

Можливо хтось потрапляв у статус безробітного на довший час, тому буде легко зрозуміти, що Долгов дуже цінує своє працевлаштування і нізащо не проміняє на роботу якимось «головою СТ». Зараз він розривається між щоденною поїздкою кудись працювати і потребою щось демонструвати у товаристві, але сили вже не ті…

Я припускаю, що він виступив перед прибічниками із традиційною фразою «я устал, я ухожу» і це викликало загальну паніку. З одного боку, він щільно обріс «прилипалами», з іншого, заміни немає. Запропонувати Пашу – засміють, Вовочку – страшно, адже доведеться ходити до різних інстанцій, а там ТЦК… Та і нікому цей цирк не цікавий (недарма кожна шавка чіпляється до мене, щоб я став головою).

Отже найближче оточення почало його вмовляти залишитись хоча б формально і Долгов викотив умови: 1) зарплату підняти втричі; 2) створити нову «загату», накопичити пристойну суму грошей, щоб не думати щодня, як викрутитися.

Тому і зʼявилися ці неадекватні пункти. Але щось пішло не так і довелося судорожно пхати ці рішення без обговорення, як технічні. Тому і нервові зриви, агресія. Тому і не зрозуміли «прилипали», чому люди проти, адже «все вже вирішено».

До речі, серед нас занадто багато людей, вихованих «совком». Це коли посада автоматично означає повагу і покору, рішення «партактиву» не обговорюються, а «затягування пасків» є частиною життя. Мовляв, не жили добре, не треба і звикати.

Було дуже цікаво спостерігати за мимохіть випущених фразочками різних персонажів, їх реакціями на те що відбувалося та коментарями після. Дуже багато інформації для тих, хто вміє слухати і чути. 

• По перше, наш голова на межі нервового зриву (іноді вже за межею). Здатність приймати рішення чи бути корисним на нулі. Є тільки «хотілки».
• По друге, серед прибічників є очевидний розкол, який намагаються невміло приховувати.
• ПУЕ в стані клінічної смерті, зібрані гроші ніхто не поверне, а виконати обіцянки неможливо. Та ще і вимагають оприлюднити всі деталі – плани, кошториси, терміни! Сподіваюсь, хоч хтось звернув увагу, що за останній рік кошти ПУЕ витрачались, але на «проектні роботи». Щось цей проєкт занадто довго тягнеться і постійно потребує ще і ще грошей. Це досить простий проєкт і такі проєкти робляться за місяць-два. Маю сумніви, що сума «на ПУЕ» все ще є на банківському рахунку. Скоріше за все, це просто цифри у табличці.
  
  Тут, звичайно, кошти «на дорогу» дуже допомогли б приховати це і відвести підозри.
• Схоже питання мобілізації та зустріч з ТЦК надзвичайно муляють молодшій частині «активу» і примушують вдаватись до камуфляжу, ховатись і не дуже «висовуватись».
• Люди не вміють слухати, шукати згоду, не поважають один одного і вважають себе-коханого найкращим

Щоб підвести підсумок скажу вам таке: скільки б ми не платили Долгову, які б рішення не приймали, він вже для себе вирішив не перейматись садовими справами. В нас вже почалась агонія управління, але ще не стала настільки очевидною, щоб вивести із сплячки основну масу.

Далі буде тільки гірше, навіть, якщо ви думаєте, що гірше вже бути не може.